Кап-кап, кап-кап, кап-кап.........
Пізня осінь.
Кап-кап, кап-кап, кап-кап.........
Насправді йде сніг. Але якщо не дивитись в вікно і не відкривати очі, то здається, що ти потрапив в ГОТИЧНИЙ РАЙ.
Саме так. Є таке місце на Землі, але про нього ніхто (або майже ніхто) не знає.
ТАМ чорно-блакитне небо, там часто йде дощ, майже постійно йде дощ. ТАМ всі чотири пори року як одна. Погода депресивна як психічний стан підлітка - то йде дощ, то сніг. ТАМ густі непрохідні ліси. В них живе самотність. Там кожний живе на самоті. І навіть якщо б про це місце багато хто знав, люди все одно були б тут самотні. Тут можна сховатися від цілого світу, навіть якщо він буде знаходитися на відстані метру від тебе.
А ще тут не світить сонце. Воно теж не знає про це місце, тому ніколи не буває тут. Тут не має місяця по зрозумілим причинам. Тут є сяйво. Воно взялося не зрозуміло звідки і нікуди не зникає. Воно чарівне. На нього можна дивитись вічно. І навіть, якщо тут хтось був і пішов звідси, він всеодно повернеться. Бо він ніколи не забуде цього сяйва.
А ще тут важко зрозуміти, що справжнє, а що вигадки фантазії, що сон, що мрії.
Тут можна сховатися від цілого світу і від самого себе...
Тут або все живе, або все мертве.
Але цього ніхто (або майже ніхто) не знає.

Кап-кап, кап-кап, кап-кап....
Я послухала ці чарівно-депресивні звуки і відкрила очі.
Я побачила сніг. Він летів з неба, але наближаючись до землі кудись зникав. Я спробувала відшукати сонце, але не знайшла. Мені стало сумно. В нас відібрали і сонце і сніг, залишивши на асфальті калюжі.
Я поглянула на годинник – 10-та ранку. На дворі була купа народу, вони всі кудись поспішали.
Певно ніхто не задумувався над тим, як гарно цього ранку. Справді гарно, якщо звичайно ти дивишся на цю краса з вікон своєї теплої кімнати.
Я включила радіо.
Боно з своїми хлопцями з U2 співали про б‘ютифол дей.
День був справді б‘ютифол.

Добавлено (20.05.2007, 21:52)
---------------------------------------------
2.
Такі маленькі дрібнички як шоколад, кава, рок-н-рол (зараз це не просто певна музика, це музика з настроєм), цікава книжка (і немає різниці чи це класика чи сучасна молодіжна проза, яку іноді не зрозуміти не обкурившись якоїсь гидоти) прикрашають наше життя і роблять його наповненим, адже не дарма існує думка – те, що ми читаємо, слухаємо, їмо, з ким спілкуємося, кого любимо і ненавидимо є відображенням нашого власного внутрішнього я.
Такі речі і є нашим життям . вони завжди з нами – і в радості і в печалі, в любові і в ненависті, в багатстві і в бідності, в щасті і в горі.

Я мала каву цього ранку, але не мала шоколаду.
25 % щастя.
Я слухала Placebo. А це ще 25 %.
Я мала купу цікавих , але прочитаних книжок. Хоча більша частина з них заслуговує того, щоб прочитати їх ще 1, 5 ,10 ,100 разів.
Таким чином 75 % щастя.
Сьогодні я в ударі. Життя в ударі.
Хоча, якщо подумати, життя майже завжди має бути „в ударі”. Дрібнички завжди роблять його лідером. Вони завжди є поруч – якщо немає шоколаду, то є кава і навпаки.
І постає запитання:
Життя і його дрібнички існують для нас і роблять нас „наповненими змістом”, чи ми є такою ж дрібничкою як і інші, і насправді це ми наповнюємо життя?
Ми така ж дрібничка як і кава?
Дрібнички творять життя, чи це життя управляє дрібничками?

Існує думка, що доля творить наше життя, але в той же час є думка, що ми самі творимо його.

Здається хтось намагається нас заплутати. Щоб ми ніколи не дізналися правди.

3.
Я вийшла з дому десь о 12-й. Погода була така жахлива як я сподівалась. Мені це справді почало подобатися – такий стан всього оточуючого, коли все слизьке, брудне і мокре, коли кожна калюжа, яка постає у тебе на дорозі загрожує тебе поглинути, коли небо такого сіро-блакитного кольору як в фільмах про кінець світу.
Контраст, що виникає між станом погоди і нашими відчуттями, створює чудо.
В такий час навіть в самій темній душі настає весна. Сходить сонце, розвіюючи морок і всі жахливі речі, які містяться в наших серцях. Розцвітають квіти, і ти вдягаєш одяг також яскравого кольору як вони, нехай всі дивляться і милуються, або заздрять.
В серце приходить весна, приходить любов. Ми починаємо любити все, що нас оточує. Людям не вистачає тепла, як і фізичного, так і духовного.
Це призводить до того, що сотні такий як я виходять на вулиці в пошуках чогось теплого, замість того, щоб сидіти вдома і грітися чаєм в компанії мексиканського мила чи російського кримінального чтива.
Весна в душі б‘є в голову як гормони навесні.
І лише одна дрібничка все псує – це одна з найжахливіших речей на світі. Цього напівкровку давно потрібно викинути з нашого життя. Це – снігодощ.
І знову хтось намагається нас заплутати. Без цього напівкровки ми навіть не відчули б весну, яка прийшла в наші серця. Але він водночас своїм існуванням псує все.
Нам хочеться літати, але дощ намочив наші крила і ми не можемо злетіти.
Весна б‘є в серце і гуркіт віддається в голові.
Кап-кап, кап-кап, кап-кап....